І стало все одно що скажуть люди
Бо їх слова простий для мене звук
Вони як правило оточують повсюди
Коли почують ритм й серця стук.
Твоє маленьке щастя — їх нажива
Вони все заберуть собі в думки
А розділити щось — це просто неможливо
Всі люблять лиш себе, то навіки́.
І скільки б не проводив діалогів
До висновку одного дійдеш ти
Що майже всі зіштовхують з порогів
Твоєї всі бояться висоти.
І перед страхом скоюють жахливе
Не дивлячись на себе з сторони
Але все зверху видно, це важливо
Суддя один, тож спробуй омини.
І протягом життя ти будеш чути
Як краще діяти й говорити в слух,
Проте не дай собі одне забути
Що тільки ти собі є справжній друг.
