Я з осінню давно уже на «ти»,
Адже літа осінні маю й мрії.
Зруйновані у молодість мости,
Але любов ще серце моє гріє.
Несу її, неначе оберіг,
Крізь плин років, душі випробування.
У ній усе: і батьківський поріг,
І першого кохання хвилювання.
Там і солона мамина сльоза,
Що ненароком щоку заросила,
Вона могла багато розказать:
І про народження малесенького сина.
Там і небес замріяна блакить,
Де жайвір спів ранковий розливає,
Й мого становлення і зрілості роки,
І музи тінь, котра про це співає.
Закохана у осінь не на жірт,
Долаю я із нею свої версти.
Всього, що відбулось, мені не жаль,
Бо де любов, там умирає черствість.
28.10.2021.
Ганна Верес (Демиденко).