Листком осіннім вкрилось літо,
Вода вже в чашці не літЕпна,
Душа розпачливо у сум одіта,
Шепчу їй: рік — і знову буде тепло!..
Життя слоїв не відлічити,
Із дня у день — одне і те ж,
Себе, як осінь, хочеться зігріти..
Тепло душі ж немає меж..
Як дощ спада, шепчу я мантри
Про те, що хочу, чим горю,
Куди планую далі мандри,
Священну подорож життя свою..
Зі сну, бува, нелегко прокидатись,
Там все, що хочеш, вдосталь є,
Але не все чомусь спішить збуватись, -
В життя на мене бачення своє..
Спроквола темна ніч надходить,
І спорожніло небо від зірок,
То ж як дощі осінні не проходять,
Зігріюсь літнім* плетивом думок!..
*літнім — в сенсі про літо
дякую , я дещо міркувала яку би риму підібрати, та як вплести влучно і чітко фразу, щоби лаконічно-асоціативно донести розуміння, і тим полегшити відчування. ідея була у "не гріє осінь - зігрітися мрією про літо", щось таке..