Он зріє, мов солодка паперівка,
Спокуслива, пахуча, наче мед,
Майбутнього незвідана мандрівка,
Піду, мабуть, складати свій намет...
За пазуху сховаю бублик щастя,
Хай лишиться зі мною про запас,
Надіну нитку віри на зап'ястя,
Якої не розв'яже навіть час.
Порву на собі сумнівів кофтину,
І страх у ліс, мов зайця відпущу,
Дістану з шафи білу скатертину,
Добром усіх хто поруч пригощу.
Добром, яке в словах: все буде добре,
Добром, що наче ліки для душі,
Добром, яке безсмертне і хоробре,
І тепле, наче промінь в спориші...
Погляну в далечінь, де обрій квітне,
Назад не обертаючись, піду
Життям, що так всміхається привітно,
В майбутнє, що дозріло у саду...
Дозріло, мов солодка паперівка,
І пахне крізь простори, наче мед,
Бувай мого минулого домівка,
Сьогодні доля кличе йти вперед!
***