Здається, у мене найкраще виходить
Розбивати чужі серця.
Молотком порожнечі і холоду їх
Ненароком трощити.
Здається, цим актам принесення болю
Ніколи не буде кінця,
Бо я, хоч так часто ховаюсь від всіх,
Не знаю, як це зупинити.
Здається, мій зраджений мікрокосм
Пошматовано надто сильно.
І всередині зяє велика діра,
Навіть видно недопалки-зорі.
Після цих вивертаючих наскрізь оском
Я, здається, нарешті вільна.
Але всі так шукають любові й добра,
А в мені його - крапля у морі.