Рану носиш, як щит - через плече.
Навскид
одягаєш, як бронь - звикло, крізь ранній сон.
Де приплавлені наколінники до колін,
де здригаєшся, бо вночі горлопанить дзвін,
незнайомець твердИть "хай святиться ім'я Твоє..."
там, де ранку не ждуть, а він таки настає.
Де по спогаду кожен забрав, щоб завжди нести
поворот водомета навколо своєї осі,
автомати у "смарті"… і навіть шматок ковбаси,
що нарешті нарізався правильно, навскоси.
Рану носиш, як щит - через плече.
Навскид
одягаєш, як бронь - звикло, крізь ранній сон.
Доторкає іній щороку той са́мий брук,
Іскристий на дотик і звук.