Комусь в житті чужою залишилась,
Мов Сіріус далекий для Землі,
До шибки у задумі притулилась,
Малюючи лице чиєсь на склі...
Сльозою обпікаючою вмилась,
Так холодно, хоч тіло у теплі,
У спогади по сходинках спустилась,
В яких любов парує на столі,
Неначе страва свіжа, ароматна,
Подібна на смачний матусин борщ,
Яким душа пропахла стокімнатна,
За вікнами яких шерхоче дощ...
На склі чиєсь обличчя посміхалось,
Зникала із реальністю межа,
В ту мить, коли по сходах поверталась,
Туди, де я ще була не чужа...
***
