Так холодно. Надворі заметіль
Дерева вкрила білим покривалом.
Метає вітер снігом звідусіль -
Зима всміхається страшним оскалом.
І на землі, немов в країні снів,
Такий весь недоторканий і чистий,
Лежить, виблискує цей перший сніг,
Біленький, наче з перлами намисто.
Йдуть перехожі контуром доріг,
Відбитки своїх кроків залишають,
Та хуртовина засипає їх,
І всі сліди вже через мить зникають.
Стою. Не думає вже голова.
Я тягнусь в небо, щоб зірвати зірку...
Лунають з телефона ті слова,
Та від солодких слів буває гірко.
І спогадами вкритий небосхил,
Мов сніг кружляють, падають під ноги.
Тебе згадати вже немає сил,
Тебе забути вже не маю змоги.
І в тебе вже, мабуть, життя нове,
Мене ніколи більше не побачиш,
Та все ж надія у мені живе,
Що ти мені колись усе пробачиш.
З тобою я завжди мов птах літав,
З тобою був без алкоголю п'яний,
Я за тобою біг, але не знав,
Що все таки впаду колись в цю яму.
Я настраждався. Я перегорів.
Хоч і тобі завдав не мало болю.
Я так багато чого зрозумів,
Та не зумів залишитись з тобою.
Вже зранку сніг цей танути почне,
Все, що ховалося під ним, покаже.
І щастя неймовірне, не земне,
Яке, здавалося, пройти не може.
Найкраще все минуло так давно,
Та досі ще лунає ніжним сміхом.
Перетворились спогади в багно,
Яке було ще вчора першим снігом.
06.02.21