Сірий попіл притрушував втому
І сльозами змивалася кров,
Ти вертався самотній до дому
За війною згубивши любов.
Заіржавіло серце у нутрощах,
Вкрилась кригою твоя душа,
Загартоване тіло у труднощах
Завмирало від строф у віршах.
І на скронях той попіл зі згарищ
Без жалю фарбував сивину,
А в очах твоїх іскри пожарищ
Повертали тебе у війну.
Як по фарбі облізлій тріщали
Смертоносні краплини свинцю,
Кожен дюйм на броні прошивали,
Й малювали картину свою.
Там із неба немов білим градом
Засипали окопи до краю
Стодвадцяті калібри снарядів,
Відправляючи друзів до раю.
І думки в голові пролітали:
"Я іду без краплини жалю
У останній свій бій кривавий
За вкраїну одвічну свою..."
Сірий попіл притрушував втому,
Із сльозами змішалася кров,
Ти останній вертався до дому
У війні віднайшовши любов.
