Крізь сивину задимлених століть
Ти йшла до волі, святої волі…
Своїм терпінням дивувала світ,
Новим щоразу впивалась болем.
Ти знала свист нагайки й батога –
Сліди їх не забули твої плечі –
Той біль шрамами у серця лягав
Й передавався з геном до малечі.
Ішла крізь бурі воєн і туман,
І підлій зраді часто піддавалась,
В путі не знала ти небесних манн
І на дива в борні не сподівалась.
Ішла під гуркіт вражих канонад,
Синів тілами шлях твій вистелявся…
Не у однім ярмі народ стогнав,
В чужі краї насильно виселявся.
Ти йшла й губила найдорожче – квіт,
Кувала долю, для себе долю,
І не спиняла вільних крил політ
Туди, де воля, жадана воля.
Нема багатших за твої поля,
Котрі пів світу завжди годували.
Саме тобі дарована земля,
Що не одну відвадила навалу.
Ти йшла, хоч нелегким був кожен крок,
Ходу свою звіряла по героях,
Їх душі над тобою, між зірок,
Вони й звеліли в руки взяти зброю.
На рубежі нових тисячоліть
Ти не зреклася шляху до волі,
Доламуєш міцну імперську кліть
В Донецькому скривавленому полі.
24.01.2021.
Ганна Верес (Демиденко).