У кожного – свій фронт у час війни,
І це – обов’язок святий – не тільки право:
На передку, де ходить смерть, – сини.
Там з диму і вогню цвітуть заграви.
За ними – волонтери й матері –
Несуть бійцям стривожену турботу
Й молитву, аби Бог їх уберіг
Від сепарні, точніш, путіноботів.
Німим спостерігачем у війнах – світ,
І в цій він міряє все коефіцієнтом,
Бо ж не його в нас опадає цвіт:
А це мужі, учені і студенти,
Оті, що вічно з серцем молодим,
З генетикою й волею уруса,
Продовжувачі роду для родин,
Котрі не голять бороди і вуса,
Аби здаватись старшими в літах,
Аби морози їм не допікали,
Бо Україна, рідна і свята,
До волі йшла не день-не два – віками.
І віриться, що фронт цей не здамо –
Не маєм права зрадити убитих,
Та поки що з окопів ми зримо,
Щоб Україну в світі не зганьбити.
Але вже не за горами наш час,
І триколор впаде під наші ноги.
У лоно матері повернеться Донбас,
Й здобуде Україна перемогу.
16.01.2021.
Ганна Верес (Демиденко).