І знову дует - Петро Кухарчук, Леся Утриско Воробець
Знову тихо падає сніг, такий, як я, – і водночас він є трохи іншим: у нього погляд твій, мужніший. Вже сльози не зриваються, терпкі…
Зима вже не пояснює такі прості і найдорожчі речі: чому холоне вечір, кого ця ніч пригоне? І сон на різкім обриві самоти не сам, з тобою…
Лиш ніч єдиним тихим словом голубить, аби не
не ніч – мене й тебе не було, і не має вона віку, смутку, сумніву…
Якби було б… і не прийшлося б прожити це…, і ми б з тобою свої стежки не протоптували б у самоті…, і в наших очах не стояла б спрагла сльота, схована від людей, готова будь-якої миті вишмигнути з наших очей й ухопитися в прийдешній день…
Благословенна тиха ніч: бавиться із нами, немовби хоче простелити м’яке покривало переходу для нас, поки ще ми можемо думати, заплющувати очі й укотре не носити відрами замерзле життя…
Ладо Орій
СНІГ І НІЧ
Благословенна тиха ніч, в ній все згорає,
Торкає рани самоти прийдешній сніг,
В розлуку дві стежини загортає
Зима і сміх... її пекельний сміх.
Такий незвичний - паморочить розум,
Сніг забуття, нестерпності й розлук,
В нім ніч напише неповторно тихі прози,
Звільнивши день від помислу та мук.
Хай сніг паде, - бо він, як ми з тобою,
Тобою в нім наповниться зима,
Я ж заберу весь холод із собою,
Де лиш любов, де сліз давно нема.
У вечори холодні із морозів -
Без віку, без обману, без образ,
У все живе, відроджене в тривозі -
Життя зігріте, похапцем для нас...
(С) Леся Утриско Воробець