Коли, здається, ходжу на краю
Й далека від Господнього храму,
Хтось легенько бере руку мою:
Так ніжно, неначе то мама.
То мама, я знаю до мене прийшла!
А я така рада, що з радості плачу,
Бо життя своє занапастити б змогла,
Якби не ця зустріч, то справжня удача.
Ввірвався у серце справжнісінький жаль,
Провину відчула за собою велику:
Не ту стежку шукала,- що в рай,
А йшла тими, де водить нечистий.
Давно мені не вистачало спокою,
Сильно останнім часом метушилась.
Здавалося: життя пропливає рікою,
А я десь в тому часі загубилась.
Часами навіть вже боліло серце,
Бо ж і від людей не було розуміння.
І нарікала: та за що ж це?
Видно, не було того терпіння.
Ти світиш яскравіше місяця вночі
І грієш за літнє сонечко тепліше.
До тебе прибігаємо як діти малі,
Бо нам твої обійми найрідніші.
Дякую, матусенько за щиру любов
І ту віру тверду, що нам з ласки даруєш.
Ти заходь почастіше у серце і хату мою,
Я чекаю, що радість ще таку подаруєш.
Фото з інтернету
