- Візьми щось на згадку, - сказала бабуся
в останні безсонячні дні...
- Нічого не треба, хіба я забуду,
думки ж бо про тебе міцні!
- Отам, на полиці, є хустка красива,
візьми, не цурайся, прошу,
ту хустку, чомусь берегла, не носила...
- Візьму... Для родини лишу...
Хай стане навік оберегом для роду,
хай множить жіночу красу,
підсилює нашу жіночу природу -
онучкам той дар донесу...
Як пам'ять про тих, хто дав лік поколінням,
хто корінь могутній зміцнив,
хто люблячим серцем і чистим сумлінням
дверцята у світ відчинив.
