А що як завтра ми помремо?
Чи що залишиться від нас?
Чи жили в мирі із людьми
І чи знайшли в житті свій сенс?
То так, - багато всяких запитань,
Та треба на них усіх відповісти,-
По совісті: без чужих підказок й марних сподівань
В собі лиш відповіді зможемо віднайти.
Бо прикро дуже, коли стане надто пізно,
Змінити щось ми більше вже не в силі.
Попрохаємо Бога, щоб послав ту милість,
Щоб нам простили ті перед ким завинили.
Душа чекатиме на свій прийдешній вирок.
Що там попереду, - не знати, не гадати.
Хто дорогий нам, Господи, помилуй
І збережи від неминуче болісної втрати.
За їх здоров’я там молитись буду,
За душі їхні, щоби знали лиш добро.
Втрачати важко, з жалем перебуду,
Та наостанок, щоб відчути їх тепло.
Щоб ще заглянути у їхні щирі очі.
Яке ж нестерпне розставання...
Я Бога прошу, щоб мій день останній
Був не спонтанний, а закінчився прощанням 😟
