У воду прозору ранок задивися,
У красі чарівній краплями умився.
Верби нахилились, ніби ще дрімають,
Прохолоду й свіжість з туманів черпають.
«Металіст» забутий – дорога додому.
Берег кам’янистий котиться додолу.
Ожина солодка, берези, болота,
Місток невеликий біля повороту.
Розрослась малина в сонячній долині.
Ялівцю і моху - зелені купини.
З трясовин глибоких очерет чорніє.
Ниткою брусниця повзе, багряніє.
В скошених отавах – теплий запах сіна.
В спеці полудневій дні жаркого літа.
Стеблами ліниво вітер ледь ворушить,
Валки підвіває і потроху сушить.
В вуличках вузеньких я знайду стежину,
По зелених травах додому полину.
Двері я відчиню, зайду у хатину -
Тиша, порожнеча і старі світлини.
Серце туга крає холодом колючим.
Душу розривають спогади болючі.
Протяги гуляють, фіранки хитають –
Сумні і тривожні думки навівають.
Подвір’я у листі вітер підмітає.
Грона винограду достиглі спадають.
Вуликів немає, бджоли не літають.
Час усе руйнує і не повертає.
Життя швидко плине, не дає спочину.
Пролітають роки немовби хвилини.
Повернуть хотіла б я щасливі миті.
Час жалю немає, його не спинити.
