Сьогодні перо моє плаче,
Бо подруги я позбулась,
І світ потіснішав неначе –
Душа моя горем впилась.
Узавтра її поховають,
Так як і належиться , і
Їй ангели гімн заспівають
В осінньо-небесній імлі.
(Артистка Чернігівської обласної філармонії, мати загиблого героя за незалежність України Володимира Близнюка. Людина щедрої доброї душі, незмінна учасниця всіх моїх поетичних презентацій у Чернігові).
День осінній притих –
23-ій день листопада…
Йде душа до святих –
Мати вбитого то солдата…
Вона в вічність іде,
Може, там залікує рану,
З сином спокій знайде…
Але ж рано…
О, як же рано!!!
Їй серце проколов ножем
Донбас…
Йшла до кінця з ним.
Всі ми – цьому свідки…
Чому ж її промінчик рано згас,
Й вуста закрилися уже
навіки?
Закохана у слово і життя…
Чому ж пішла?
Чом відійшла зарано?
Хоч Білорусії вона була дитям,
Несла ж за Україну жінка
рану.
Ця рана – син…
Коханий мамин син.
Її кровиночка,
утрачена надія.
Ця жінка незвичайної краси.
Як же синочку другому раділа!
Уміла вона все і всіх
любить,
Даруючи тепло душі своєї.
Стрічались в соцмережах
щодоби,
Цікавилась здоров’ям і сім’єю.
Тікає у минуле
листопад,
З собою прихопивши
й цю матусю.
По стежці раю їй тепер ступать!
Я ж Богу й вічності
за неї помолюся:
«Прийми її таку,
як вона є:
Усміхнену, хоч болями
розп’яту.
Хай вічним домом рай твій їй стає,
А ми її всі будем
пам’ятати!»
21.08.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
