Сходило сонце.
Запаливши день, проміння щедро на життя зсилало.
Не відало, що з охоловших жмень,
Окрайцем мрії, із душі кишень,
На діл життя мільйонами стікало...
Відходили у тиші.
Відчай рвав тіла безсилі у словах останніх:
,,...мамусю.... дайте хліба....", а вона:,,
Нема...мене ви їжте, пташки ранні....."
Пішли.
Усі.
Голодні і святі,
Любов зберігши у міцних обіймах.
В зашкле́ний погляд впавши, у Бутті,
Одвічні діти Матінки- землі,
Палають й досі в вічних поколіннях.
20.11.2020 Португалiя
На фото: композицiя майстринi народної ляльки-мотанки Олени Лузянiної з Кропивницького ( Україна - Португалiя)