Місто старе – Лютеція-на-Секвані
Відображається у моєму горнятку,
Наповненому чорним гірким трунком,
Що дарує солодку істину,
Яку я дізналась сьогодні (не вчора).
Той трунок зварили з опалених зерен –
Плодів землі спекотної –
Країни плямистих кішок і гомінких папуг
(Най розкажуть мені про світанки –
Світанки без нього).
Трунок – гіркий як кохання,
Духмяний мов спогади і гарячий мов пристрасть.
Не хочу його солодити
Білим персидським шаккаром
І згадувати вітражі Сен-Шапеля:
Трунок чорний як ніч і гарячий мов пекло
У порцеляні китайській
З блошиного ринку – всього за два су:
Ковтаючи цю гіркоту
Спитаю у подруги в платті синьому,
Що ні слова не знає латини
(Подруга, звісно, не плаття):
«Як там твій Жан?
Все далі сумними очима
Дивиться в воду
З моста Мірабо?»
Примітка: Ілюстрацію - картина художниці Ольги Кравченко
Хм... Лютеція Паризіорум... Це ж римляни так називали сучасний Париж, здається. Магія якась у ваших творах, слова гіпнотизують і вводять у транс.
Полум'я в каміні, гарячий глінтвейн у долонях, картатий зібганий плед на колінах, в розширених зіницях немигаючих очей танцюють язики вогню... І тихий. напівголосом речитатив.... Вибачте за асоціацію
Емілія Вега відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за такий відгук! Приємно, що в мене є такі читачі! Про Париж треба писати загадково, романтично, з терпким присмаком старовини....
Вибачте за асоціацію
