Сіла сутінь м*яка, мов куріпка,
мов несміливий дотик плечей.
Десь заграла схвильована скрипка,
Їй завторила віолончель.
Так тривожать ці звуки прозорі,
і дорога в безлюдні поля!
Кличуть землю покинути зорі,
закликає спочити земля.
Десь фіалка запахла кріпко,
наче подих небесних пустель.
З ніжним зойком замовкла скрипка,
заніміла
віолончель.