З твоїх рук хочу кави філіжанку,
а ще твоє плече взамін подушки.
Жадаю слів для серця спозаранку,
в них маячню немислиму на вушко.
А ще бажаю зірочку із неба,
для різних забаганок в міжсезоння.
Не можна зірку? То нехай, не треба.
Тоді цілунок лагідний спросоння.
Цей дивовижний ранок раєм здасться,
ми наче діти, досі не награлись.
Я хочу просто мріяти про щастя
і так, щоб мрії іноді збувались.
Надійність хочу, і зі слів віночок,
і з рук кілечко, типу – обнімашки.
Я хочу, ну хоча б один разочок,
відпити кави із твоєї чашки.
З тобою день проводити в роботі,
писати хочу, спорити, миритись.
Відклавши, все оставити на потім,
і говорити… не наговоритись.
А вечорами хочу свіч мигтіння,
обнявшись сісти вдвох біля каміну.
Від тебе хочу казки шепотіння,
і чай гарячий, з присмаком жасмину.
Пірнути б у безсоння із тобою,
щоб в парі дивним світом мандрувати.
Відчути літо, море, шум прибою,
там і схід сонця разом зустрічати.
Я знаю, в мене грандіозні плани!
Але ж і ніжністю зігріта мрія.
Ти все здолаєш, здужаєш, коханий,
якщо цієї казки я волію.