І забуяє барвінковий цвіт,
А з часом задурманить матіола.
Вони у серці вже багато літ,
Не зрадить пам'ять їх в душі ніколи.
Барвінку цвіт неначе небеса,
А запах матіоли гріє душу.
Яка ж то радість і яка краса,
Я нею з вами поділитись мушу.
Запахла матіола під вікном,
Барвінок посміхнувся синьо-синьо.
І заіскрилось золотом вино,
Яке ще мама для гостей робила.
Ловлю із клумби запах матіоли,
І на душі так солодко мені
Згадалося дитинство, шлях до школи,
І сіно у старому курені.
Почувся голос, ніби голос мами…
«Ти хату, сину, бережи свою!
Шануй її, синочку, бо з роками,
В тобі проснеться крапелька жалю».
