Вокзал. І метушаться електрички,
Везуть для замку райдужний цемент
Залізні навіжені істерички
По коліях, що заржавіли вщент.
А на пероні вже стоїть принцеса,
До серця принца у руці білет,
До нього вже відома їй адреса
(Довідалася через інтернет).
Залазить у вагон, в купе заходить,
І там уже чека на неї трон,
Сидить вона й очей з вікна не зводить.
Кінцева. У трояндах весь перон.
Вистрибує, ледь втримавши корону,
Таких не знало серце мандрівниць,
Красива, молода, ще й з-за кордону,
Найкраща серед всіх земних дівиць.
У серці тім прописка не завадить,
Але замало в неї є часу,
Бо покохавши принц уже не зрадить
Її величну бачивши красу.
А вад чимало в тої є принцеси,
Й багато тарганів є на даху,
У неї в голові постійні стреси,
І ще багато різного жаху.
Уже найвищу в серці видно вежу.
Мовчи, принцесо, бо скінчиться час.
Бо не красиву вгледить принц одежу,
А словниковий твій скупий запас.
"Закоханим заведено мовчати!"
Такий у серці принца є закон.
Бо можуть посадити і за грати,
І закатати в райдужний бетон.
Але дурна принцеса-бунтівниця,
Попри закон той відкриває рот:
"Я не принцеса, я уже цариця!
Каблучка де? Ти, принце, ідіот?!
Кажи, бо зараз плигну я із вежі!"
Й по сходинках побігли вартові,
Сирени виють, наче при пожежі,
Це стрес! Не всі лишаються живі.
Та стрибнути - то краще ніж за грати...
Бабах, і все розбито на шмаття,
І доведеться принцеві збирати
Уламки свого серця все життя.
І в кожному уламку тім принцеса,
Що увірвалась стрімко в його світ
Чудна й незрозуміла поетеса,
Його життя одвічний сателіт.
Кордони серця треба закривати,
Його щоб не розбив ніхто ущент.
Бо принца довго треба лікувати,
Він всесвіту стражденний пацієнт...
