Світ завмирає в очікуванні біди,
Ніч заплітає отруєне павутиння.
Місяць шепоче тихенько "вставай та йди.
І не вертайся ніколи сюди віднині."
Зорі згасають раптово. Скінчився бій.
Темрява цупко тримає мене в полоні.
Дивиться в очі, говорить суворо "дій
Вже!" І вкладає ножа у мої долоні.
Я придивляюсь уважніше до ножа -
Ніби кришталь, а можливо шматочок криги -
І зігріваю руками, але, нажаль,
Я розтопити його все одно не встигну.
Час зупиняється. Вічність поміж двома
Серця ударами - прірва або безодня.
Вкотре збираюсь із силами, крізь туман
Відповідаю темряві "не сьогодні".
Лезо блискуче ламає стальний ланцюг.
Я озираюсь і бачу його уламки.
Разом вмикаються світло, і час, і звук.
Відлік новий починається на світанку.
