|
– Спасибі ще раз, вам Антонію Андрійовичу, – в сльозах від радості поглядаючи на Тимка, прощалась мама.
– Всього вам доброго! – відповів професор та пожавши хлопчикові руку, пішов в свій кабінет. А жінка взяла невеличку сумку, ще й Тимка хотіла взяти, але хлопчик відмовлявся та наполягав, що не потрібно, він сам, він вже дорослий... Й не кваплячись, попрямували до зупинки на маршрутку.
Хлопчина у свої шість років, незважаючи на свої проблеми, вже ходив до храму, знав напам’ять дев’ять молитов та мріяв про свій власний світ. Як ми щоденно мріємо, щоб все було доступно, щоб люди не сварились, щоби всіх однаково сприймали, і ці гроші не були такими вже важливими, так і Тимко щоденно мріяв про те, щоб на землі був рай...
– Як гарно матусю, горобчики літають, вони напевне граються, – закричавши ледь не на весь автобус тикнув в вікно хлопчина пальчиком. – Он там! Бачиш!
А мама поцілувавши в голову малого, ледь стримувалась щоб не заплакати.
– Так бачу мій синочку! – сіяючи від щастя Тимку відповідала. Для нього все було новим! А тих пасажирів хто привертав на нього увагу, викликало сміх.
– Цей малий доволі дивний, він немов відсталий від життя, так крутиться, – шептались старшокласники сидівши за Тимком.
– Ну так! Показує пальцем на супермаркет! Що в ньому особливого?...– продовжив з усмішкою учень.
Та для хлопчини це багато. Тимко радіє всім, як він сходить по сходинках із маршрутки без допомоги, повітрю, й навіть коли подув несильний вітерець та здійнялась із доріг пилюка, перехожі "тікали" по дальше закриваючи обличчя й очі, відхиляючись у інший бік. А хлопчина із розстібнутою курточкою неспинно біг поближче подивитись.
– Матусю! Подивись яка прозора калюжа! Які великі дерева, вони як велетні. – показував безперестанку хлопчик жінці все навколишнє...
– Синку ти мабуть втомився? Давай присядемо на лавочку і ти трішки відпочинеш, – хвилювалась мама.
– Але я ж не втомився мам! Я ще стільки всього не роздивився! – почав благанно пхинькати Тимко.
– Нічого, тобі не завадить, сиди тут я миттю! Збігаю в он ту аптеку, куплю дещо, та й тобі апельсин візьму в Фортуні! – вщипнула легенько жінка сина за щоку й пішла.
А Тимко слухавшись маму сидить на лавочці та роздивляється зачарованим поглядом все навкруги. А там неподалік стоїть постамент Тараса Шевченка.
– Ой, він напевне замучився, він такий великий напевне вже старенький... Дядьку заждіть я зараз, я швиденько, – зірвався з лавочки хлопчина та побіг у бік крамниці, де стояли парасольки, а під ними сиділи за столиками люди.
– Добрий день, ааа... можнааа... крісло он для того дядька?! З великим серйозом запитав захеканий Тимко. Він там сам стоїть, мабуть не хоче через деякі причини йти на лавку... Можна я йому віднесу?...
Мало що зрозуміла пара, для кого саме це крісло, і далі продовжувала гомоніти про щось своє. А Тимко узяв те крісло та й помчав туди на добре діло дядькові.
– Беріть, беріть. Сідайте! – Припрошував хлопчина зі словами доброти. – Чому не хочете сідати, – знову просить: – Сідайте!...
Ця сценка швидко почала привертати увагу деяких людей. Дехто навіть вигукнув:
– Сідай Григоровичу!... Малий ж так просить!
А постамент стоїть як "вкопаний", ще й перехожі дивлячись на це, все більше кепкували. Було все більше помітно те, що Тимкова допомога перетворилась в цирк... Він щиро подав сісти людині, а у відповідь все більше і більше чути було із сторін голос насміхання.
Ось вже й мама повернулась, як і обіцяла купила йому кілька апельсин, улюбленого печива, цукерок, соку... А Тимко гукає:
– Мамо, а чому цей чоловік не сідає?!...
– Тимку! Ти тут! А то я вже злякалась, де ти вже подівся!
А хлопчина знову запитує:
– Мам?... Чому цей чоловік соромиться сісти?
– Жіночко, це ваш син? Заберіть його! А то ще наробить шкоди комусь!
– Він що нерозумний якийсь, чи в чому річ?!
– Чи сліпий? Пропонує пам’ятникові сісти!
– Вже ні! Без образи на образливий тон слів відповіла мама та додала: – Вчора після операції він уперше побачив світ!
– Мам, так цей чоловік не справжній? Схвильовано запитав Тимко. – Мамусю я ж не знав...
Та кілька днів по тому, коли батько мав приїхати із закордону, Тимкові снилось, що він знову на тій площі, сидить між батьком та тим чоловіком, а мати робить знімки, щоби потім відправити родичам в Тернопіль.
– Як добре бачити цей світ та насолоджуватися його красою! – розплющив хлопчик очі і усміхнувся!
ID:
864999
Рубрика: Проза
дата надходження: 16.02.2020 08:01:55
© дата внесення змiн: 16.02.2020 08:01:55
автор: Володимир Український
Вкажіть причину вашої скарги
|
