Ні, я не певна, що вернешся ти,
Що серце оживе весною.
Стоять в тумані парки і сади,
Що залишились в тебе за спиною.
Та гордість на поталу не віддам,
В листі я слова «Любий» не напишу,
Хотіла б тугу кинути вітрам,
Та знову я вночі її колишу.
Перед очима знову той рояль,
Котрому вміло підкоряв ти страх,
Тепер, на превеликий жаль, -
Лише дощі тривожать дах.
Мені здається, це дощі не ті,
Котрі спостерігати ми уміли.
Вони якісь холодні і пусті,
Без тебе ці дощі мені не милі.
Ні, я не певна, що вернешся ти,
Що серце оживе весною.
Лиш дощ чужий, кімната пустоти
Весь вечір граються зі мною.
