І вранішня свіжість,
і пар над рікою,
і тихий плеск хвиль
в очереті густім,
і неба бездонність
висить наді мною,
і в дзвонах ледь чутно
церковний наспів.
Невже і на небі
о, Боже, так тихо?
Невже над полями
і там є журба,
війна, що реве,
як розбуджене лихо,
над горем людей,
та жадоба людська?
Мовчать наді мною
розхристані хмари.
І неба синь грізна,
як кара людська.
Немає звідтіль
ні добра, ні поради,
лиш підло сміється
услід Сатана.
