Не варто шлях мій квітами вкривати -
На асфальті вистачить сміття!
Рослинні трупи будуть заважати,
Бо трупами ніколи б не пішла!
І не піду стежиною сільською
(Хоч квіти там ніколи не цвіли!),
Щоб не втопали мої ноги в гної,
А ще більше - серце і думки!
Асфальт утщерт підбори мої знищив,
Та рівним шляхом йду я навпростець!
Пробачте, свині - розсипаю бісер!
А гній і бруд хтось інший принесе!
Іду до міста, що омріяне віршами,
Кожен себе там має віднайти!
Де не зачинять двері перед нами
І чекає світло, а не тінь!
Воно сюди постійно зазирає,
Перемагає морок у житті!
Стукіт підборів я не зупиняю -
Може, хтось відчинить і мені!