Ми на порозі дня останнього,
Там за дверима – вічність вже чекає!
Не відкладай мій друже до останнього,
Іди до Бога – поки Він іще чекає.
Поки двері Раю ще відкриті,
І ніжно кличе Бог тебе.
А не чекай же тої миті,
Коли пізно вже буде.
Покотяться сльози тоді з очей.
Душа не матиме покою,
А скільки було тих речей,
Які манили тебе за собою.
Ти спасіння – на них проміняв,
Залишивши Бога Живого.
Цей світ тобі стільки обіцяв,
Що просто забув ти про Бога.
Та час настав згадати все,
І відповідь дати за скоєні вчинки.
Покарання за тебе ніхто не понесе,
І не буде в житті вже зупинки.
Зупинки, яка час назад повертає.
Туди, де стояв ти на перехресті доріг.
Твоя душа спасіння благає,
А тебе більше манить гріх.
І от нарешті свій вибір дробив ти –
Обравши широку дорогу.
Навіщо ж ти так вчинив?
Невже забув про милості Бога?
Все життя минуло в суєті –
Для Бога не було місця в ньому.
Тепер вже пізно бути в каятті,
Бо душу віддав ти злому.
О, як важливо вчасно все робити,
І покаяння на потім - не відкладати!
Щоб душу свою не погубити,
І Богом дане життя – не змарнувати!
Бо вже день той близький,
Коли прийде Господь за тобою.
Не будь же ти Йому чужий,
Щоб забрав Він тебе із Собою!
