Нахолола жрекиня ночі надихала літо. Його у мені знайти
Не вдається тобі одразу. Божевілля шукати, здається, не варто.
Муркотять автівки в небі. Сигналять очима бездомні голодні коти,
На дахах рахують ситі ночі чужі і життів відчайдушну варту.
Ти все нишпориш. Теж зголоднілий. Мариш. Зриваєшся саме із тих вершин,
За якими ростуть бур'яни - з головою. Пнуться вище і вище вгору.
А воно – дощове, холодне. Та й чи варто цю справу сумнівну вершить?
Ти уже із ним, напевно, замість мене, і поряд живеш, і говориш.
І мені здається, що винні усі: байдужі жрекині, коти, бур'яни.
Що настане жадана осінь - й тебе захоплять її навіжені зливи.
Та теплішають ночі голодні і виникає передчуття щовесни,
Що те літо прокляте знову в мені забринить і стане для нас важливим.
