Хоробра дівчинка, що вірила в кохання
Що будувала плани на життя
Їй була так самотньо в цьому світі
Що вибір впав на кращого "козла"
І не хотіла вже хорбрості і квітів
"Дитячі почуття вже не для нас"
Кричала фразу від сумних магнітів
Але нічого не поробиш. Резонанс
Крутила пасма свого волосся
У такт із ним жила життям чужим
І щоб не дай Бог більш не довелося
Вдихати щастя гіркий дим
Хвилини йдуть мов цокають підбори
У скронях відбивають чіткий рітм
Вона не малюватиме узори
Життя тепер дорослий лабіринт
А я дивився на її причуди
І соромно і жалісно мені
Бо я люблю блакитно-сірі очі
І стриманість розумної душі
Люблю коли волосся крутить вітер
Коли розмова ллється через край
А головне, щоб могла сказати
Слова свої "Мене не відпускай"
Краса не довговічна, не тривала
Пройде і молодість у якусь мить
Але потрібно завше пам'ятати
Життя коротке - нікуди спішить
Усьому час настане свій, напевне
Колись придумають покращені світи
І буде в ньому все, усе душевне
І всі щасливі, зможуть світ знайти
