За богами панства, панства.
В серебрі та златі...
Т. Шевченко.
О, згіркла правда генієвих слів!
Пани панують, а бідняк бідує,
Неситих сріблом-золотом годує,
Улізши в шкуру скорених волів.
Від цього світ чудовний споганів,
Бо не вилазять чорнороби з глини,
Бо вилущився пан з труда людини,
Ну, а святі вродились від панів.
О люди, не вигадуйте богів!
Ніхто вам ниву зла не переоре,
Лиш ви самі зруйнуєте цей хлів -
Всесвітнє рабство визиску й покори.
Кому ж молитися, в які сади-раї
Надій і віри засівати зерна?
Земля і сонце - ось боги мої,
І мертвий, поклонюся їм доземно.