Натруджені руки, хоч усмішка щира, юнача,
Казали про те, що нелегко Вам в світі жилось.
Не бачив ніколи, що мама моя часом плаче,
А в долі матусиній різне - прерізне було.
Війна почалася і зразу прийшла похоронка,
Душа не ридала, проте заніміла уся.
Виходила в поле, туди, де полин і сосонка,
Її крик душевний ловили вгорі небеса.
А потім робота, єдине спасіння робота…
По всіх межах квіти, город видававсь у вінку.
Томилися руки, для Вас то була не гризота,
Бо різне робити приходилось Вам на віку.
А коли були вдвох, бо тата давно вже немає,
То спомини птахом злітали, хоч ніч на дворі.
і нахлинули сни - це спомини птахом літали
І з першим промінням зникали кудись в димарі.
І стоять у очах натомлені мамині руки,
По стежці у вічність матуся пішла назавжди.
Могилу батьківську не часто провідують внуки,
Стежина у квітах, допоки на ній є сліди.