І поки я перебиваюсь смаком чужих губ,
І не з тобою, я лечу крізь вітер,
І кожен його дотик - душогуб,
Бо мрії із тобою просто витер.
Так легко було, коли я тебе не знала.
Так легко, наче кілька днів тому.
Коли усім наперекір кричала:
Я не хочу. Себе я не втоплю!
Але ж тону... І мрій на двох багато.
І вірю, що скоро все ж таки верну
Твій голос, що звучить як свято.
Що лиш під нього я засну.
І Бредбері, насправді, ще не знає,
Що таке по справжньому горіти.
І ніхто з нас поняття немає,
Скільки градусів потрібно дати, щоб з ним тихесенько шаріти.
Смуток котить із сірих тих очей
І омива водою твої щоки.
Так тихо, не рахуючи ночей
Ти не помітиш, як збіжуть найкращі ро́ки.
Це літо диктуватиме свої закони.
А диктуватиме воно - кохання!
Я уже начхала на їхні канони,
Бо настає моя пора літання.
Я насправді, змінюсь критично.
Та дещо, назавжди залишу.
Хоча б його "люблю", що звучало так велично,
І мрії про те, що не раз ще тобі напишу.