Слова мої уносить вітром,
А хвиля точить гострий камінь.
В губах цигарка модна, з фільтром -
Ховаюсь в пафоснім тумані.
Думки говорять: "Одягнися!"
Душа співає: "Роздягнися!"
І як обрати щось мені?
Що прийде в голову весні?
Тут з заходу почувся голос:
"Та ти не думай, щось роби!
І вирви з себе сивий волос!
Тобі базікати аби..."
В мені все раптом затихає...
Годинник наче громом б'є!
Де маю бути - там немає!
"Греби, допоки сили є!
Потрібно вітру опір дати,
Щоб камнем сточеним не стати!"
Тепер жену веслом журбу.
Що далі буде? Я гребу...
