Сьогодні не ніч двадцять другого грудня,
І день не змінив траєкторії руху,
Та серце наповнилось радості духом,
І стали коротшими миті марудні.
Віднині я знаю, що мріям належить
Стояти на варті тривалості світла.
Крилаті долають небачену відстань
Без денних, нічних і погодних обмежень.
Із зоряним небом, із сонячним диском,
Із пульсом магнітним політ розмовляє,
Земним називає закоханість раєм
Й шукає оази душевної місце.
Мелодій розніжених пагони в’ються,
Виблискує погляд бажанням любити –
Зростаю, мов день, у наближенні літа,
Співає весна квітуванням у грудях.
Щаслива миттєвосте, ти на поруки
Взяла мій маршрут, долевекторну карту –
Я знаю, для чого! Я знаю, що варто
Сердечних поривів не лаяти звуків
І світлом зростати в собі.