Дорога знов кличе і як би я не втікала,
-Швидше!- кричить.- Чого ти стоїш!? Біжи!
Навіть у тиші , ще досі звуки вокзалу
Ехом лунають у перших проміннях весни.
Я віру свою заховала в глибоку валізу,
Сонце востаннє теплом огортає плечі,
І щось до нестями прокляте у душу лізе,
Поки квиток на потяг купляє вечір.
Сьогодні навмисно лютими стали дні,
То лагідним дотиком, то ляпасами щосили...
Я б танцювала босою ... У дощі .
І світу кричала б, що до безтями щаслива.
А люди важливі невпинно ідуть з життя.
Спогади, спогади ... Вічність яку не спинити.
Гуркіт вокзалів, спалює все до тла.
Ледь чутно шепоче: "Вгамуйся. Тобі ще жити!"
1 квітня