Сірий день вчорашньою нудьгою
По горизонталі до хмарин приріс,
І здається небо ковдрою брудною,
Що стікає мляво океаном сліз.
Зимно так… і мокро під ногами…
На душі ні залишку тепла…
Й нескінчена вічність поміж нами
Серце до нудоти знемогла.
Чи сумую? Чи то знов скучаю?..
Все давно як сталось так і є,
Тільки іноді я сам себе питаю –
Чи мене ще любить серденько твоє?
Не жадаю віщування з неба,
Доля є у кожного своя,
А чужої певно що не треба, -
Від чужої щастя не відчую я.
І від того небо наді мною,
Наче вже не небо, а важкий карниз,
Відірвалось з верху, й з силою земною
Падає до долу, летить прямо вниз.
