Повідлітали роси ввись.
Вони і нині, як колись
Летять, летять, а я люблю,
Єдину ластівку свою.
Давно тебе я покохав,
Був у полоні твоїх чар.
Бо не підвладні нам роки,
Я чую ще тепло руки.
Ластівко моя, доле кароока,
Ти ще політай в небесах високо.
Ластівко моя, люба і кохана,
Ти моя єдина, ти моя жадана.
Ластівко моя, доле кароока,
Ти ще політай в небесах високо.
Не спати нам Господь велів,
Бо у душі ще стільки слів,
Ми поговорим, як колись,
Лише мене візьми увись.
Щоб політати між хмарин,
Щоб не літав я сам один.
Ти мені рідна, як земля,
Єдина, ластівко моя.
Пр.
І розчинитись навесні,
Я у тобі, ти у мені…
Допоки сонце світить нам,
Ми ще на двох збудуєм храм.
Згадаєм пройдені роки,
Торкнусь я рідної щоки.
І вдвох з тобою, як колись,
Ми злетемо у синю вись.
Гарно написано , душевно! 
