Сонячний трамвайчик, і у ньому я -
відчуття дитинства й радість від життя.
Голубіє небо весняне в вікні,
люди посміхаються, вже кінець зими.
Сонячний трамвайчик - міста світлий знак.
Дзенькіт його чути зда́леку, і так
радісно на серці, бо життя трива,
Навіть якщо тяжко зараз нам бува.
Сонячний трамвайчик всіх кудись везе.
Хтось - зайшов і вийшов, хтось - чекає ще
на свою зупинку, і не поспіша -
хто зна, може віршем думає душа...
Надто поспішаєм жити, спішимо́
щось все доробити, часу обмаль бо.
Слухати - вже рідше, бачити - також...
Спішності успішність є у багатьох.
Та насправді щастя у малому є.
Там, де час для себе, для любові, й де
є бажання - просто сісти у трамвай
сонячний, й дитинству крикнути:"Чекай!
Дай відчути знову радість просто так,
що весна, що сонце, що живу, що всяк
може посміхнутись, що хтось поруч є,
ключиком сердечним відкривати все".
Місто затихає...вечір настає,
ліхтарі вже сяють, сонце спати йде.
Сонячний трамвайчик втомлено зітха:
"Зупинка кінцева. Вранці буду я!"
Кожному потрібен такий трамвайчик у непевні часи - аби відігріватися)
Tanita N відповів на коментар molfar, 28.04.2021 - 11:28
Нам справді всім потрібне тепло, яке зігріває душу. Ще раз дякую вам за такий щедрий сьогоднішній подарунок -ваш час на прочитання моїх віршів. Це саме той випадок, про який говорять:"Буває відкриєш повідомлення, а звідти слова, як метелики летять, зачіпаючи по обличчю, по волоссю ... І ти сидиш весь в пилку, починаєш світитися зсередини, тому що є люди на землі, з якими поговориш, як сонце вип'єш".
надшвидкі автівки,
всівся і сидиш,
порожньо і гірко,
їдеш, в серці спиш ...
а коли в трамваї,
ще й коли весна
місто оживає,
гомонить душа ...
........
нас з вами дехто не зрозуміє