Був один пан.
Його звали Степан.
Мав він чудовий, зелений жупан.
Був пастухом
І рубачом.
Був гарним в селі трудачом.
Приходить кума
Питає вона:
"Брате, солі в тебе нема?"
Степан зажурився
І на куму дивився,
І за те що без солі він вибачився.
А кума зла,
Мовить така:
"На тебе свої кращі роки дала?!
Я йому те,
Я йому се,
А ви, пане, й солі не віддасте?"
Був розумним Степан,
Підправив жупан:
"Кумо, це ж не обман!
Це вже край!
Чоботи вдягай
І твою хату оглянути дай."
До неї прийшли
Всі дороги зійшлись –
Купу добра у куми знайшли.
У неї то, солі
І на полу долі.
У куми й піт з’явився на чолі.
А Стьопа то каже:
"Хто підкаже,
У кого це солі немає даже?"
Вона аж красніє,
Вона кам’яніє,
А Степан цього не зтерпіє.
Він мовить:
"В тебе всього досить,
Навіщо ще більше треба просить?"
Кума отвіча:
"Нікого в мене нема
Та хочеться більше, пускай і дарма."