Ліниво падають сніжинки,
Зима продовжує свій біг.
А серед них, одну пушинку,
Хитрюга вітер спостеріг.
Зловив її в свої обійми,
Чимдуж між снігом десь поніс.
Між заметілями густими,
Тебе здаля ще спостеріг.
Ще, покружлявши над тобою,
Сніжинку кинув на лице.
І, задоволений собою,
Приліг спочить на деревце.
І спостеріг.. Що буде далі?
Йому сподобалась ця гра.
Невже ці хитрощі невдалі,
Його старання задарма?
Хотів сніжинку ти струсити,
Лицем текла уже вода.
Та як оце все пояснити:
То не вода, текла сльоза.
Гірка, солона і скупа,
Чи зміг ти смак цей розпізнати?
(Вона скотилась по вустах).
Хотілось вітру це спитати...
Чарівно сказано про гарні почуття! 
Файно з видумкою, досконало, Надіє! Ну тобу й пісня готова... 
