Твій погляд оживляє серце прісне,
Кавові очі - гострі, наче леза,
Проникли в пам’ять й за хвилину трісне
Фундамент найміцнішої аскези.
Духмяний аромат твоїх зіниць
Не в силі приховати жодна маска,
В них сховані сузір’я таємниць,
Дорожчих за усі скарби Дамаска.
Не владні ані простір, ані час
Над пам’яттю про ніжність твоїх ліній,
Солодкий голос, лагідний анфас
На фоні хвиль в морській безодні синій.
Згадаю все і в грудях защемить:
Лавина спогадів ось-ось рвоне донизу…
Погубить? – Хай! Прожити б хоч ще мить,
Вдихнувши повні бронхи твого бризу.
