Коли я у частих від'їздах сумний —
пригадую голос твій тихий.
У спеку липневу, у дощ восени
твій голос — як пісня, як втіха.
Коли замерзаю у кригах розлук —
про тебе думки зігрівають,
і серця неначе рітмічніше стук,
і очі немов прозрівають...
В бессонні малюю твій образ вночі,
самотність так б'є по живому...
Як довго лилися розлуки дощі!..
Чекай, я вже їду додому!
