Співає травень за вікном.
Вплітає дні в свою косу
весна, що розлилась кругом.
Ось квіти татові несу...
І стелються мені до ніг,
і тягнуться мені до рук
шовкові трави запашні,
бо квіти татові несу.
Звивається змією шлях
і губиться в словах жалю
весна, обірвана завчас...
Я квіти татові несу!
Він завжди квіти дарував,
усміхненим, веселим був,
був сонцем, що мені з-за хмар
спускав на ниточці весну
і все, що обійняти міг.
Усе, що дихало навкруг -
у квітах ніжних і сумних...
Я їх тепер йому несу!