А може досить строїти з себе пана?
Нині, в демократичній країні живем.
Дерти носа до неба - звичка погана.
Порозуміння гра люстерком-міражем.
У руках повен глек до самого верху образ...
Носиш під серцем щодня, як те немовля...
І тиша німа давить на мізки... Огризки фраз...
Мовчиш, лиш озлоблено глянеш здаля...
Думаєш ліпше буде? Самовито гордитись...
Одинак по життю, враз егоїзмом просяк...
О Боже мій, ну скільки можна вже сердитись?
Порозуміння не купиш за мідяк ніяк.
