Не знають спокою в житті,
Ті люди, що і уві сні.
Не мають влади над собой,
І всі думки про алкоголь.
Та кожен бачив, досвід є,
Нормальний хлопець як не п‘є.
Розумний, тихий, мовчазний,
А як нап’ється то дурний.
Оп! Знову!
Почав пити лікар Вова.
Всі медсестри ходять тихо,
Щоб не накликАти лихо.
Увесь цей рік тяжко булО,
Тверезий в Паску і РіздвО.
Але зірвався влітку він,
Щоденно чути пляшок дзвін.
Ну а в оточенні лиш сум,
У всіх є друг такий чи кум.
Він пацієнток лікував,
Тим що ім спирту наливав.
Оп! Знову!
Не зміг втрИматись наш Вова.
На обличчі мить щаслива,
Замість носа синя слива.
Як лишнє вип’є та й тоді,
Любить співати він пісні.
Всіх на шляху своїм чіпає,
Побитись дуже полюбляє.
Тепер відділення лікарні,
Здоров`я заклад вже не схоже.
Ніхто навести лад не Здатні,
Одна людина тільки зможе.
Оп! Знову!
Вже не п‘є наш бідний Вова.
Вибила хворобу ту,
Жінка дрином по горбу.
Вована алкоголь погубить,
Завада, що дружина любить.
І Кожен раз його спасає,
Хоча один цей спосіб знає.
Людей він вміє лікувати,
Які таблетки прописати.
Його турбує лиш одне,
Не зміг зцілити сам себе.