Молодий поете, вічно молодий!
Почуття, страждання – щирий і живий!
Всі думки і фрази, мовби гострий ніж.
Ти тонкий, бо світом ходиш босоніж.
На ногах відкриті рани потрясінь.
Кров та біль – чорнила для нових творінь.
Ніжне, чуйне серце – море хвилювань.
Б’ється об каміння шторм розчарувань.
Реагуєш буйно. Ураган промов.
Щоби вгамуватись пишеш знов і знов.
Сплять усі спокійно в темряві ночей,
Тільки ти тривожний не зімкнеш очей.
Ти терпи, поете, духом не старій!
Поки сну не маєш, вічний голос твій
Буде завжди чутно! Гучно! Без кінця!
Пробудити душі – сенс життя митця!