Ми – як великі та розгублені птахи,
Літаємо-шукаємо усюди…
Ми – люди, і усе нам до снаги.
Ми є і Рембрандти, і є Іуди.
Ми – як дерева, виросли з землі,
Але ж всі тягнемося в різні боки.
Хтось до небес, де промені ясні,
А хтось до прірви, в темряву глибоку.
Такі ми різні й схожі! Подивись!
Як краплі, сонценосні та колючі.
Одні краплини просто висохнуть колись,
Інші зволожать чорнозем родючий.
Краплина падає, їй все одно куди.
Своє ж призначення сам вибираєш ти.
