Кажуть всі, що діти Божі.
І на небо всі підуть,
Хоч ведуть себе негоже:
Один одного клянуть.
Намальовані – жахливо,
А спіднички – лише п’ядь.
Ясно все. Воно й не диво,
Що до неба – не спішать…
Сатана сміється криво:
В похіть вводжу, прямо в гріх.
Мене слухають, щасливі.
«Ощасливлюю» я – всіх.
Каже хтось їм про Ісуса.
Не допущу я до вух:
Щось підсуну, і – спокуса
Закриває очі й слух,
Щоб не каялись, грішили,
І любили язиком,
Всі у похоті горіли,
Ставши, висохлим жуком.
Галина Яхневич.
